opium for nobody

В мене вже склалася якась дурна традиція - якнайбільше псувати собі життя. Як тільки-но все починає трохи налагоджуватись і хоча б приблизно  натякати на щасливе (!) існування, до моєї хворої голови починають закрадатися підлі думки про те, що десь тут має бути грандіозний підйоб, що ця смачнюща самбука - насправді самопальна водяра, куплена в переході за п'ять гривень,  від якої я згодом красиво і самовіддано блюватиму.  Зрештою, найчастіше так і буває. Тому, аби не чекати того клятого моменту, коли всі повітряні замки розчиняються як малолітні растамани у полі маріхуани , я волію знищити все швидко і своїми руками. Можливо я дещо втрачаю і не всі варіанти закінчуються гангреною внутрішніх органів і запаленням мозоку, та в мене було достатньо спроб переконатися у зворотньому.

Три чашки чаю, жодної цигарки і напівмерзлий шоколад знайдений у морозильнику - так найчастіше починається мій вечір. Оптимальний набір для опівнічного креативу і виразки шлунку у недалекому майбутньому. Наче такий собі кармічний обмін. Навіщо я маю за все платити? Хоча інколи мені здається, що мене нагло дурять і я отримую дешеві, як секонд-хенд, радощі буття за непримиримо великою ціною. Виходить, жити не вигідно